Дитячі істерики

03.Кві.2018
Дитячі істерики

Поради батькам

Всі, хто хоч би раз стикався з дитячою істерикою, знають, як відчуває себе після цього будь-яка мама: вона почуває себе так, ніби дві доби підряд, не розгинаючи спини, вибирала в полі картоплю. А вже якщо сцена розгортається на очах чесної публіки…

Найскладніше в такій ситуації – зберегти спокій. Але, як не дивно, для багатьох мам легше правильно діяти саме під час публічної істерики дитини: можливо, спрацьовує звичка «зберігати обличчя» на людях.

Щоб з найменшими втратами виходити з неприємної, вимотуючої ситуації дитячої істерики, треба пам’ятати головне: навіть найчудовіші мами час від часу опиняються у вашому положенні. Справа тут часто не в мамі, а в темпераменті і характері дитини, ситуації, що склалася. Мама не винна, але цікаве спостереження: найчастіше діти влаштовують сцени саме мамам, в крайньому випадку, коли присутні обоє з батьків, і майже ніколи подібних історій не відбувається наодинці з татами.

Рано чи пізно будь-яка дитина дорослішає, у неї з’являються власні інтереси, запити, потреби, що інколи йдуть в розріз з батьківськими. Звикнувши отримувати все, що хочеться, дитина стикається із забороною. Виникає природне бажання наполягти на своєму, добитися задоволення бажання, як раніше. Неможливість здійснити бажане викликає сильні відчуття: злість, роздратування, які вона виражає через крик, плач або іншим способом. Вона звикла так робити раніше, і це спрацьовувало. Вона ще не розуміє, що ситуація змінилася, не всі бажання можна здійснити (звичайно, якщо батьки не йдуть на поводу у дитяти, задовольняючи всі її витребеньки).

Таким чином, істерика виникає тоді, коли стикаються інтереси батьків і дитини, треба і хочу (або не хочу). Кожен наполягає на своєму до тих пір, поки одна із сторін не поступиться. Це справжня боротьба, боротьба не просто бажань, а сутичка двох воль. Чия воля виявиться сильнішою, той і переміг. У подібному протистоянні використовується весь арсенал засобів: від домовленостей і підкупів до відкритих форм агресії (словесної і фізичної). Дорослі прагнуть діяти обхідними шляхами з метою погасити істерику на самому початку, не давши їй як слід розгорітися. Якщо не допомагає, вступають у відкриту конфронтацію. Дитина ж із самого початку діє прямолінійно, наполегливо наполягаючи на своєму. Всі її дії демонстративні, направлені на оточуючих: кричить, тупає ногами, падає на підлогу і так далі – має на меті збентежити і налякати батьків інтенсивністю своїх емоцій, бажань, вимог.

Якщо публічні істерики трапляються з вашою дитиною досить часто, задумайтеся, в чому дійсна причина цього.

Ось декілька можливих варіантів:

Дитині дуже не вистачає вашої уваги, і вона прагне завоювати його таким екзотичним способом. Чому саме на публіці? Тому що вона знає: її сльози вдома можуть і не справити враження, а в громадському місці ви будете вимушені щось робити. Звикнувши з дитинства виражати свою самотність, страх, просто потребу в любові таким чином, дорослий продовжує «традицію» і в подружніх стосунках. Замість простих слів: «Мені самотньо і хочеться, щоб мене приголубили», він починає шукати приводу для сварки, оскільки звик відшкодовувати брак уваги саме в такий спосіб.

Дитина маніпулює вами й удома, вона звикла таким чином отримувати все, що хоче. Відрізнити явну маніпуляцію від втоми, хвороби, що починається, таємного страху з першого погляду нелегко, але постежте за своєю дитиною, послухайте, ЯК саме вона плаче, ЩО врешті-решт допомагає їй заспокоїтися, і вам багато що стане зрозумілим.

Найпростіша причина – дитина втомилася, голодна, хоче спати. Тут ускладнень уникнути найлегше: якщо необхідно кудись піти з дитиною, організовуйте подорож так, щоб відвідини магазинів, виставок і іншого не співпадали з часом їжі або денного сну. Крім того, кожна мама знає про свою дитину, в який час дня вона буває в кращому гуморі і може спланувати вихід у світ на цей час.

Класичний і ефективний спосіб боротьби з дитячою істерикою – ігнорувати її. Залишити дитину скандалити наодинці: як правило, люди ( у тому числі, й діти), схильні до істерики, дуже демонстративні і без аудиторії швидко заспокоюються. Ледве дитина почне “заходжуватися”, по можливості спокійно скажіть їй: “Хочеш покричати – посидь тут один і покричи. А коли ти заспокоїшся, ми поговоримо”.

Вести будь-які розмови, коли істерика у розпалі, абсолютно безглуздо: людина просто не чує вас. Коли дитина заспокоїться, обов’язково приголубте її, поцілуйте, похваліть за те, що їй удалося з собою впоратися, розкажіть, як сильно її любите. Будьте послідовні і чиніть так кожного разу, навіть якщо істерика сталася в громадському місці. Якщо Вас бентежить оточуючих, просто візьміть дитину в оберемок і віднесіть в менш людне місце.

Проявіть твердість і не вступайте з дитиною ні в які переговори, поки вона не заспокоїться.

Якщо ви витримаєте таку напруженість і неухильно дотримуватиметесь цього правила, через якийсь час ви помітите, що істерик ставатиме все менше і менше…

error: Контент захищено від копіювання!